Досвід роботи класного керівника

Виховати треба дитину так, щоб їй, 

як одиниці, було добре на світі, щоб 

її світ не потоптав, не кривдив, не 

знищив, але, з іншого боку, щоб вона 

вміла серед суспільності жити... 

                                        Ю. Дзерович

Виховання - процес, що починається з дитинства, коли в душу дитини закладаються основні життєві принципи, що допомагають їй стати Людиною з великої букви, сміливо увійти до епохи нового розуму і зайняти в ній гідне місце, усвідомлюючи себе особистістю й  індивідуальністю.

Уміння виховувати – це все-таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі,  добре малювати картини, бути гарним слюсарем або пекарем. А важливий показник педагогічної майстерності, на мою думку,- це пошук нових шляхів підходу до дітей, уміння впливати на них.

У сучасних умовах, на мій погляд, необхідно дійти до кожного учня, створити кожному умови для розвитку індивідуальних здібностей, сформувати в дитини потребу до самовираження. Кожна людина хоче бути значною, соціально самостверджуватися, тому основним виховним завданням - вважаю реалізацію особистісно - орієнтованого підходу до виховання. Я твердо вірю в силу виховання, яка складається з дуже простих компонентів: любові до дітей, доброти, слова вчителя, сили особистого прикладу, справедливості - основи довіри, здатності прощати дитину. 

Вчитель - учень -  єдина духовна спільнота, а життєвий шлях дитини - шлях радості. Головне в моїй роботі - виховання учня як особистості. І в це поняття я вкладаю духовну збагаченість, широкий світогляд, ерудицію, високу моральність, товариськість, здатність впливати на рішення і діяльність колективу, не протиставляючи себе колективу.

«Створення тісного колективу класу, сприяння формування норм етики та моралі, формування життєвих компетенцій шляхом усебічного розвитку», - проблема, над якою працюю в системі виховної роботи  класного       колективу.

         З цією метою я звертаюся до тих загальнолюдських цінностей, які вироблялися століттями, впродовж всієї історії людських цивілізацій.

Людина. Сім'я. Вітчизна. Праця. Знання. Культура. Мир. Здоров'я. Земля. Ці поняття для мене - основа виховної роботи.

Я не можу бути байдужою людиною, оскільки спілкуюся не з предметами, а із справжнім дивом природи - дітьми. І це диво потрібно вигодувати теплотою свого серця, багатством душі. Серце дитини не прийме брехні, будь-яка нещирість буде виявлена, і її внутрішній світ закриється від педагога, що допустив помилку.

Така дісталась вже нам робота.

Є в ній і радість, та є й турбота,

Є вічний пошук, безсонні ночі,

Та гріють душу дитячі очі.

Я вважаю, що класний керівник - найнеобхідніша людина для дитини в сучасній школі. У нього незвичайна місія в житті: не тільки керувати, направляти, але й виховувати. Його призначення - простежити за становленням особистості дитини, що входить у сучасний світ, виховати людину, здатну гідно зайняти своє місце в житті.

Як класний керівник, упевнена, що необхідний широкий підхід до особистості дитини. Мені здається, що украй важливо розуміти всебічний розвиток не як розвиток певних сторін і якостей особи, а як їх органічну єдність і цілісність.      

Класний керівник повинен бути професіоналом. Він повинен уміти ставити себе поряд з дитиною в діяльності, а не напроти неї. Саме він повинен допомогти дитині зрозуміти себе і повірити в свої сили, створювати ситуації успіху.        

У своїй діяльності твердо дотримуюся заповідей класного керівника:   

    Працюючи класним керівником вже не один рік, все глибше переконуюсь у тому, що розуміючи порухи душі й сердечні переживання дитини, її почуття, прагнення, і входячи в життя вихованців як своя, близька людина, справжній педагог зуміє зайнятися глибинним вихованням дитини, коли сама дитина стає його соратником у цьому процесі. Розуміти дітей – означає володіти щонайвищою майстерністю їхнього виховання. Хто виховує хороших людей, той і перемагає. Ми повинні піднятися до розуміння того, що кожна дитина, кожен учень – це Особистість, яку ми повинні відчути серцем, підтримати в разі необхідності, вселити надію на щасливе майбутнє. Головне – створити в людині Людину. Це як збудувати храм, що завжди не просто. Для цього потрібно змінити свою свідомість, перейти на інший рівень. Одягти інші окуляри. Інакше подивитися на світ. Адже тільки так можна і себе вдосконалити, і допомогти іншим досягнути життєвого успіху.

  Формування та розвиток у дітей ключових компетентностей є необхідністю й новою концептуальною основою освіти XXI століття. Цей аспект набув актуальності у зв’язку з переходом світової спільноти до інформаційного суспільства, глобалізації всіх сфер життєдіяльності особистості. У цих умовах пріоритетним для молодого покоління є не тільки накопичення знань та предметних умінь і навичок, а й формування уміння вчитися, оволодіння навичками пошуку інформації, мобільності та відповідальності в прийнятті рішень, уміння ефективно спілкуватися, бути успішним та конкурентоспроможним, переосмислювати власні освітні стратегії та визначати життєві пріоритети. Це у свою чергу потребує переосмислення освітніх стратегій, визначення пріоритетів, характеру та нового змісту виховання, яке було б спрямоване на формування особистості, наділеної відповідними компетентностями, які є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність учня до життя. Ставши учасником ділової гри «Ми всі різні, але рівні», діти змогли визначити якими життєвими компетентностями наділений кожен учасник. 

У системі виховного процесу класного керівника виділяю певні принципи виховання. Кожний принцип є важливий взаємопов’язаним складником. Їх органічне поєднання виступає запорукою ефективного створення учнівського самоврядування.

ü    Принцип національної спрямованості виховання: формую у дітей та учнівської молоді національну свідомість, любов до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; здатність зберігати свою національну ідентичність, пишатися своєю приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави.

ü    Принцип культуровідповідності: базуючись на набутому впродовж історії морально-етичному досвіді людства, стикаюсь з проблемами, розв’язання яких вимагає творчого підходу. Вважаю, що проблематизація моральної культури є джерелом особистісного розвитку дитини, умовою привласнення нею загальнокультурних надбань.

ü    Принцип гуманізації виховного процесу: зосереджую свою увагу на дитині як вищій цінності, враховую її вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсую її розвитку, спонукаю до самостійності, задовольняю базові потреби дитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї); виробляю індивідуальну програму її розвитку; стимулюю свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів.

ü    Принцип суб’єкт – суб’єктної взаємодії: уникаю жорстоких приписів, не ставлюсь до вихованця як до пасивного об’єкта своїх впливів; рахуюсь з його психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей; вдаюсь до продуктивних виховних дій; виявляю професійну творчість та індивідуальність. Учасники виховного процесу виступають повноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції.

ü    Принцип цілісності: виховання організовую як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу; передбачаю забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплюю всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді.

ü    Акмеологічний принцип: орієнтую виховний процес на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості вихованця; створюю умови для досягнення життєвого успіху особистості, розвитку її індивідуальних здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здіснення все нових, соціально значущих задумів.

ü    Принцип особистісної орієнтації: оскільки загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і неповторно, тому культивую у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визначаю її право на вільний розвиток своїх здібностей; надаю їй право почуватися індивідуальністю; спрямовую зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційності сприйнятливості, відповідальної поведінки.

ü    Принцип життєвої творчої самодіяльності: передбачаю становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність, повноцінно жи

ти й активно діяти у динамічних життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни.

ü    Принцип полікультурності: даний принцип передбачає інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов; формую у дітей та учнівської молоді відкритість, толерантне ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань; здатність диференціювати спільне й відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємний складник культури загальнолюдської.

ü    Принцип соціальної відповідності: обумовлюю необхідність узгодженості змісту і методів виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес; передбачаю формування у дітей готовності до ефективного розв’язання життєвих проблем; забезпечую комплекс соціально-педагогічної допомоги і захисту дітей; орієнтую педагогічний процес на реальні можливості соціуму, враховую його найрізноманітніші чинники.

ü    Принцип превентивності: враховуючи інтереси особистості та суспільства, спрямовую свої дії на профілактику негативних проявів дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища. При цьому забезпечую систему заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки та формування навичок здорового способу життя, культури статевих стосунків.

Сучасний зміст виховання в Україні складає науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави , інших людей, самої себе, праці , природи , мистецтва. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власні ставлення. Цей процес передбачає поєднання інтересів особистості, суспільства, держави, нації. Важливим завданням для мене є виховати багатогранну, всебічнорозвинену людину, достойного громадянина. Виконання цього завдання, впровадження особистісної орієнтації я здійснюю за допомогою системи цінностей, передбачених «Основними орієнтирами виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів»:

1. Ціннісне ставлення  особистості до суспільства і держави виявляється у таких якостях, як патріотизм, національна свідомість, правосвідомість, політична культура та культура міжетнічних  стосунків.

У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і чужих прав і свобод.

2. Ціннісне ставлення до людей виявляється у моральній активності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості, працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності, совісті, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогти іншим, тактовності, ввічливості; здатності прощати і просити вибачення, протистояти проявам несправедливості, жорстокості.

У дітей  зростає цінність дружби з однолітками, розширюється сфера соціального спілкуваня, засвоюються соціальні цінності, формуються соціальні мотиви поведінки, виникає критичне ставлення як регулятор поведінки.

3. Ціннісне ставлення до себе виступає важливою умовою активної життєвої позиції і передбачає сформованість у зростаючій особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно – душевних та соціальних сил.

-  Ціннісне ставлення до свого фізичного " Я " .

Основними завданнями виховання учнів середнього шкільного віку є формування свідомого ставлення до власного здоров’я та здорового способу життя, розвиток зібраності, фізичної готовності до навчання , вміння позитивно оцінювати свою зовнішність, поставу, розвиток рухових здібностей, вміння цікаво проводити вільний час, формування високої рухової активності , позитивних звичок .

-                    Ціннісне ставлення до свого психічного " Я ".

 У підлітковому віці  в учнів виховується вміння спостерігати за собою , аналізувати перебіг своїх думок і переживань, зіставляти з ними свої вчинки. У цьому віці інтенсивно розвивається прагнення до самоствердження, з’являється хворобливе переживання неуспіху, зростає роль  самооцінки в регуляції поведінки.

4. Ціннісне ставлення до природи формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомлення цінності природи в житті людини, самоцінності природи; почуття особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатність особистості гармонійно співіснувати з природою; поводитися компетентно, екологічно безпечно.

У підлітковому віці природа  розглядається як об’єкт охорони, а не користі, ступінь психологічної близькості з об’єктами природи вищий, ніж з усіма  "значущими іншими ".

5. Ціннісне ставлення до праці - це усвідомлення дітьми соціальної значущості праці, розвинену потребу в трудовій активності, ініціативність, схильність до підприємництва, готовність до творчої діяльності. У підлітковому  віці формується свідоме ставлення до власних інтересів, здібностей, суспільних цінностей, пов’язаних з вибором професії та свого місця у суспільстві .

6. Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, в діях і  вчинках, пов’язаних з мистецтвом. У підлітковому віці мистецтво використовується як засіб духовного становлення, пізнання свого внутрішнього світу.

Всю систему навчально-виховної роботи в класі спрямовую на вивчення потенціалу особистості учня, створення сприятливих умов для розвитку кожної дитини. Розуміючи сучасні вимоги виховання прагну організувати виховний процес, що формував би повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, національну гідність, совість і честь кожного мого вихованця.

Особистим прикладом, поведінкою, способом життя намагаюсь побудувати такі взаємовідносини у колективі, щоб кожна дитина відчувала свою значущість, потрібність.

«Не примушувати, а переконувати; не керувати, а організовувати; не обмежувати, а надавати свободу вибору», – ось моє професійне кредо.

Виховання без примусу ґрунтується на довірі. Мої вихованці є моїми однодумцями, вони не просто багато працюють для досягнення результатів, вони – творці власних життєвих успіхів і перемог.

Залежно від виховних завдань  використовую найрізноманітніші методики вивчення особистості учня у вільний від навчання час. Це дозволяє з'ясувати ступінь вираженості певної якості, вивчити умови, за яких вона яскраво виявляється, спонукати вихованців до самовивчення, самовиховання відсутніх якостей або дозволить позбутися негативних форм поведінки тощо.

При доборі необхідних діагностико-корекційних методик обов'язково враховую вікові, індивідуальні особливості та психофізіологічні можливості конкретної дитини, які порівнюю з фоном класного колективу і лише після цього визначаю  шляхи подальшого виховного впливу на учня. Суворої необхідності дотримання будь-якої послідовності використання діагностичних методик немає. Тому застосовую виховні прийоми поступово, крок за кроком — від простих методів обстеження до складних. 

З метою заохочення учнів до здійснення самооцінки власних якостей особистості, усвідомлення їх значення використовую методику «Моя самооцінка».

На певному етапі діагностичної роботи з учнями використовую поради та мам ятки з самовиховання, самоосвіти.

Опрацювавши  анкети і різні методики, запропоновані практичним психологом, я добре знаю інтереси кожного учня. За допомогою анкет збираю відомості про дітей та їх батьків, визначаю соціальний статус учня і стан здоров’я кожної дитини, також дізнаюся про нахили і уподобання.  Це допомагає мені під час вибору тем для класних годин та надає можливість варіювати участь кожної дитини в обговореннях, диспутах, уроках мужності та чуйності

та інших формах проведення класних годин. Важливо виявити інтереси учнів класу, з’ясувати, наскільки вони різноманітні, чи об’єднують вони дітей, чи, навпаки, роз’єднують на безліч груп; як ставляться діти до інтересів своїх товаришів, що можуть бути спільними й об’єднувати весь клас. Знаючи особливості учнів, їх інтереси, рівень вихованості, мені легше скласти цілеспрямований і дієвий план виховної роботи з класом. Під час планування виховної роботи я враховую ступінь зайнятості дітей навчанням та іншими суспільно корисними справами, рівень їх досвіду та організаційних навичок.

Адже вивчити чим живе учень, які його інтереси й нахили, особливості волі й риси характеру - це означає знайти правильний шлях до серця, використати найдоцільніші методи педагогічного впливу.

Іноді легше десять раз зробити все самому, ніж доручити дітям. Але всім відомо, що потужний виховний ефект приносять лише ті справи, організаторами і виконавцями яких є діти.

Ще з молодшого шкільного віку дуже важливо закласти своєрідний фундамент рухомості дитини, тобто виховати уміння проявляти ініціативу в організації життя класу. Вважаю, що саме цінування цієї ініціативності, довіра до дітей і орієнтація в роботі на їх запити, інтереси та їх бажання - забезпечення найсприятливіших умов соціалізації особистості.

Ефективність виховного впливу на учнів значною мірою залежить від встановлення правильного контакту з класом. А справа ця нелегка. Відразу знайти спільну мову і контакт з класом важко. Для цього необхідний тривалий час. У процесі роботи неминучі й конфліктні ситуації. Тому проводжу години спілкування «Конфлікти. Шляхи їх подолання», «Як уникнути конфліктних ситуацій» тощо. Разом з унями опрацьовували статтю-пораду «Що ви знаєте про конфлікти «Учень - учитель?» Чому вони виникають?». Майстерність класного керівника полягає в тому, щоб вчасно підказати учням правильну лінію поведінки, переконати їх, розбудити їхню думку, повірити в їхні сили та можливості, підтримати їх добрим словом. А слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а мож

на й спотворити її. Слово – це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність. Воно потрібне дитині кожної хвилини – і тоді, коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискає сум.

Роздуми, постійний пошук, розуміння відповідальності та важливості моєї професії, намагання зробити кожну взаємодію з вихованцями цікавою як для дітей, так і для себе, допомагають мені визначати пріоритетні завдання у виховній діяльності, знаходити засоби їх вирішення, прогнозувати реальні результати. Наприклад, працюючи з учнями 6 класу, свою роботу спрямовувала на формування колективу, особистісне зростання кожної дитини, виховання свідомого патріота та відповідального громадянина своєї держави на засадах духовних  надбань українського народу. В період формування колективу проведено родинний вогник «Давайте ближче познайомимося», конкурс на краще генеалогічне дерево «Роде мій», виставка малюнків «У мені є все!», година спілкуванн «Символи моєї України».

        У своїй роботі намагаюся не відмовлятися від напрацьованих позитивних, дієвих традицій, форм та методів роботи нашої школи, але намагаюся наповнювати їх новим змістом. Для цього в роботі з класом використовую інтерактивні та розвиваючі ігри, конкурсні змагання, тренінгові вправи, дискусійні ринги, заочні подорожі, етичну регату, класні майстерні та інші.

Найефективнішими формами та методами роботи  вважаю:

Ретельна підготовка будь-якого виховного заходу без поспіху має іноді більше значення для виховання учнів, ніж сам виховний захід. І саме тому в план роботи включаю ті справи і заходи, які можна ретельно підготувати, якісно провести, які безперечно будуть виконані і принесуть колективу класу моральне задоволення, радість успіху.

Для цього разом з дітьми обговорюємо запропоновані ними теми класних годин,  вибираємо найкращі. За бажанням і за допомогою дітей було проведено диспут «Загублений світ комп’ютерних ігор», урок гендерної грамотності «Рівноправність чоловіків і жінок», тренінг «Твоє життя – твій вибір. Опір тиску однолітків», година спілкування «Спілкування дівчат і хлопців на засадах дружби»(відмова від небезпечних пропозицій в умовах тиску та загрози насилля).

Перед плануванням своєї роботи заздалегідь думаю про кофіцієнт виховної дії  години спілкування, тобто важливе значення має не тільки зміст і обсяг інформації, але й про враження, яке вона справлятиме на учнів.

Для мене важливо, щоб класні години проходили не тільки у формі лекцій, а й у формі вільного дискусійного спілкування, на яких учні вчаться сперечатися не за допомогою гучного голосу, а завдяки силі переконання. Варто зазначити, що саме на таких заходах учні вчаться спілкуватись, створюють доброзичливу атмосферу, допомагають кожному виразити себе. Постійно намагаюсь заохочувати дітей до прийняття участі у шкільних і класних заходах, розкривати і розвивати бажання завжди робити все цікавим, неординарним. При цьому моє завдання як класного керівника –збагачення особистості і колективу соціально цінним досвідом, удосконалення кращих людських здібностей, потреб і відносин.

Збереження  здоров’я  дітей,  формування  в  них  свідомого вибору здорового способу життя є нині найактуальнішою проблемою, для розв’язання  якої  необхідна  розробка  і послідовне  запровадження принципово нових  підходів  до  змісту  і  структурування  виховної роботи.  Обов’язковим компонентом  нової  системи  національної  освіти  мають  бути  знання  про формування,  збереження  і  зміцнення  здоров’я,  гігієнічне  виховання учнів, формування  культури  здоров’я  особистості.

Виховна робота класного керівника в цьому напрямку покликана,  перш  за  все,  забезпечувати  належний  освітній  рівень  учнів,  виховувати у  них  потребу  бути  здоровим,  формувати стійкі  мотиви  на  здоровий  спосіб життя та поведінку. Вирішую це завдання за допомогою проекту «Здоровий спосіб життя», метою якого є пропагування здорового способу життя. Учасниками проекту є учні 7 класу. Реалізація проекту відбувається у три етапи. І етап – створення груп «Шкідливі звички», «Харчувння», «Спорт і гігієна»; ознайомлення з темою, метою, завданнями; визначення завдань групам. ІІ етап – анкетування учнів, зустрічі та бесіди з лікарями, спортсменами, людьми, які схильні до шкідливих звичок. ІІІ – представлення результатів  роботи груп. Варто зазначити, що стартуванню даного проекту передували проведені цікаві заходи даного напрямку.

1. Правовий «лікбез»: ознайомлення з нормативно-правовою та законодавчою базою України з охорони здоров'я, пропаганди здорового способу життя, відповідальності громадян за вживання та розповсюдження наркотиків.

2. Творчий конкурс «Антиреклама - двигун дії»: виготовлення та розповсюдження плакатів, агітаційних листівок, спрямованих проти наркотиків та їх уживання.

3. Години спілкування «Вирішуйте самі: з наркотиками чи без них?».

4. Ділова гра «Мрії на майбутнє»

Ми живемо у час глобальних суспільних змін, глибокого осмислення життя. Сьогодні спостерігається яскраво виражена відсутність високих життєвих ідеалів. Тому особливої актуальності набуває завдання виховати молоде покоління на засадах моральності й духовності, бо «…у кожної людини чи навіть народу, що не наділений належною мірою ідеалізмом, як правило, відсутні й життєві орієнтири та стимули боротьби за існування. Ідея – головне джерело енергії творчої особистості. Ідеал – це ідея, перетворена в міцний енергетичний заряд, що спрямовує енергію особистості  в майбутнє». Який «шлях» обере юна особистість – таким і буде її майбутнє, наше майбутнє, майбутнє нашої держави. Там, де виховання відкладають «до кращих часів» і починають вирішувати інші, загальніші і важливіші, як здається, питання, ці кращі часи не настають ніколи. Виховання – це саме життя, а життя «на потім» відкласти не можна.

   Сучасні методи виховання потребують від мене постійного підвищення майстерності. Тому беру активну участь у роботі семінарів, круглих столів, методичних і педагогічних рад, педагогічних читань, тренінгів. Використовую здобуті навики в своїй роботі.

Отже, працюючи класним керівником, намагаюся використати всі можливості виховного простору нашого закладу для створення комфортних умов, що сприятимуть всебічному розвитку кожного вихованця, підтримці, максимальному розкриттю всіх його здібностей і талантів. Керуючись у своїй роботі Конституцією України, Законами України: «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про охорону дитинства», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді», Конвенцією ООН про права дитини, Національною програмою «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України», Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті та новими концептуальними підходами до виховання дітей, підлітків і молоді у національній системі освіти, спрямовую свою діяльність на створення у класному колективі сприятливого середовища для формування особистості дитини, пошук найбільш ефективних прийомів і методів здійснення виховного впливу на кожного вихованця, адже взаємодія з дітьми – це справа душі і серця, яка крок за кроком веде до загального успіху.